<< Главная страница

НЕПОХОВАНА КРА&IUML;НА ТА &IUML;&IUML; ВIДКРИВАЧ. Ланселот Лоутон: британський журналIст, закоханий в Укра&IUML;ну orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15927


Якось у другiй половинi 90-х рокiв минулого столiття автору потрапила до рук поганенькоï якостi ксерокопiя сторiнки однiєï з газет, яка видавалася украïнською дiаспорою в СIЛА, з фрагментом статтi британського журналiста Ланселота Лоутона про Украïну та украïнцiв. Здавалося, що та публiкацiя вийшла ще в 30-х роках XX ст., згодом була фрагментарно перекладена й опублiкована в СIЛА десь уже в 80-х роках, задовго до проголошення незалежностi Украïни. Прочитане тодi здавалося настiльки неймовiрним, що мозок вiдмовлявся вiрити власним очам. Уперше доводилося читати статтю iноземного автора про украïнську iсторiю, етнiчну та культурну самобутнiсть украïнського народу, його незаперечне право на власну державнiсть, вiльний та незалежний розвиток у сiм'ï демократичних європейських нацiй, написану з таким знанням, захопленням та симпатiєю до Украïни. Це було помножено на надзвичайно глибокий аналiз сучасних йому реалiй розвитку подiй на європейському континентi, i автор дуже чiтко визначав загальну потребу мiжнародноï спiльноти в європейському майбутньому незалежноï Украïнськоï держави. Навiть коли до рук пiсля довгих пошукiв потрапила видана украïнською мовою в СIЛА невеличка бро
За IнIцIативою британсько&IUML; громадськостI в ЛондонI з'явився Англо-укра&IUML;нський комIтет, до якого ввIйшли члени парламенту, громадськI дIячI, вIдомI вченI та журналIсти Велико&IUML; БританI&IUML;, THE TIMES (березень 1935 P.)
шурка з дим матерiалом, сумнiви залишалися чи мiг так писати про Украïну iноземець, тим бiльше представник Великоï Британiï, краïни, доволi вiддаленоï вiд ïï територiï, до того ж полiтика якоï була завжди вивiреною та доволi консервативною щодо Сходу вропи? Чи не могла поява цiєï статтi бути пов'язаною з бажанням украïнськоï дiаспори в умовах вiдсутностi незалежноï Украïни змiцнити дух украïнцiв, опублiкувавши такий матерiал вiд iменi вигаданого британського журналiста? Розвiяти сумнiви могла тiльки перевiрка цiєï iнформацiï та пошуки англомовного оригiналу.
Цi пошуки забрали кiлька довгих рокiв. З Великоï Британiï приходили невтiшнi звiстки такi матерiали знайти не вдається. Тодi всi надiï зосередилися на Бiблiотецi Конгресу США, як однiєï з найбiльших бiблiотек свiту, де, як ми вважаємо, має зберiгатися все, що тiльки могло бути створено духом та iнтелектом людини. Це вже згодом, маючи можливiсть працювати в цiй легендарнiй бiблiотецi як стипендiант американськоï програми iменi Фулбрайта в Украïнi, автор переконався, що, на жаль, через рiзнi обставини далеко не всi видання, якi виходять у свiтi, потрапляють до ïï фондiв. Але тодi здавалося, що саме там тiльки й можливо знайти усе. I ця вiра була настiльки сильною, що сталося диво! Саме в фондах Бiблiотеки Конгресу США вдалося розшукати навiть не одну, а двi оригiнальнi статтi Ланселота Лоутона про Украïну, написанi ним у рiзнi перiоди, а також iншi матерiали, пов'язанi з обставинами ïхньоï появи. Дуже важливу допомогу в цих пошуках надали хорошi американськi друзi-украïнцi голова Дослiдноï фундацiï iм. О. Ольжича в США Михайло Герець, Петро та Оля Матули, Лариса Пастухiв-Мартiн.
Матерiали Ланселота Лоутона про Украïну, якi вiн адресував британськiй громадськостi та британському урядовi, були настiльки унiкальними та важливими, що одразу виникла думка опублiкувати ïх. Причому окремi наведенi британським журналiстом iсторичнi данi та висновки мали настiльки передовий i виразно проукраïнський контекст, навiть порiвняно iз сучасними оцiнками, що було одразу вирiшено друкувати треба не лише хороший украïнський переклад цих матерiалiв, а й англомовний оригiнал, щоб одразу розвiяти всi сумнiви щодо ïхньоï достовiрностi.
У пошуках пiдтримки для здiйснення такого видання матерiалiв Ланселота Лоутона автор звернувся до Посольства Великоï Британiï, вони були направленi на експертизу до британського МЗС. Через деякий час звiдти надiйшли захоплюючi вiдгуки (для тамтешнiх фахiвцiв вони також виявилися вiдкриттям!) i рекомендацiï щодо доцiльностi пiдтримки такого проекту. Надзвичайний i Повноважний Посол Великоï Британiï в Украïнi сер Роберт Брiнклi взяв пiд особистий контроль його реалiзацiєю, надавав необхiдну фiнансову та органiзацiйну пiдтримку. Пiд час пiдготовки видання велику допомогу надав також перший секретар посольства Рут Аллен, асистент вiддiлу преси та громадських зв'язкiв посольства Володимир Гайдаш. Проект морально та фiнансово пiдтримав i Мiжнародний фонд Вiдродження, в тому числi його виконавчий директор вген Бистрицький. Велике зацiкавлення до проекту виявило украïнське МЗС. Тодi мiнiстр закордонних справ Украïни Борис Тарасюк, Надзвичайний i Повноважний Посол Великоï Британiï сер Роберт Брiнклi, директор Iнституту iсторiï Украïни НАН Украïни академiк НАН Украïни Валерiй Смолiй звернулися до читачiв книжки про Ланселота Лоутона та його статтi про Украïну iз вступними словами. Вони наголошували на актуальностi порушених британським журналiстом питань.
Величезну творчу роботу щодо перекладу матерiалiв Лоутона про Украïну зробив перекладач Василь Трилiс, який не лише максимально достовiрно зберiг ïхнiй змiст, але й передав унiкальний стиль викладу британського журналiста, використавши для цього всi барви украïнськоï мови. Бездоганним визнано i його переклад украïнських текстiв на англiйську мову.
Презентацiя видання Ланселот Лоутон. Украïнське питання (Киïв Лондон, 2006 р.) вiдбулася в резиденцiï Посла Великоï Британiï в Украïнi сера Роберта Брiнклi. Далi книжка почала жити власним життям. У тому числi на прохання МЗС Украïни значну кiлькiсть примiрникiв автор подарував Посольству Украïни у Великiй Британiï та Представництву Украïни при ООН у СIЛА.
Але що сталося тодi в далеких 30-х роках XX столiття? I про що писав тодi британський журналiст Ланселот Лоутон?
Головною проблемою для сьогоднiшньоï вропи є проблема украïнська. Глибокий iнтерес до цiєï краïни зумовлений ïï впливом на європейський мир i демократiю; в той самий час, iз нею тiсно пов'язанi яситтєво важливi британськi iнтереси. Бiльшiсть людей не розумiє, як глибоко саме тут зако- рiнена причина європейських чвар усiєï першоï чвертi столiття. Не дивно, що про цю краïну досi так мало було чути: гноблення украïнськоï нацiï постiйно супроводжувалося забороною слова Украïна та приховуванням навiть самого iснування украïнцiв.
Це стирання з лиця землi проводилося так успiшно, що для бiльшоï частини свiту Украïна залишилася тiльки в поезiï та переказах; завжди й незмiнно вважалося, якщо вона десь колись i була, то вже давно похована на кладовищi мертвих i забутих нацiй.
Щоб отак у добу високорозвиненого зв'язку та видатних iнтелектуальних досягнень можна було створити iлюзiю, нiби потужна, жива нацiя нiколи не iснувала, а якщо й iснувала, то щезла кiлька сот рокiв тому, це може здатися неймовiрним, хоча вже в нашi новiтнi часи ми маємо багатющий досвiд репресивноï сили автократичних режимiв. Отже, украïнська проблема це приклад одного з найбiльших полiтичних шахрайств у нашiй iсторiï; i стосується вiн
землi, яка, хоч i зовсiм не так вiддалена, та майже так само невiдома нам, як свого часу були невiдомi екзотичнi краïни Азiï або Африки.
Дивовижно, але цi слова належать перу британського журналiста Ланселота Лоутона, вiн проголосив ïх 1935 року перед авторитетним зiбранням представникiв громадськостi в примiщеннi Палати громад парламенту Великоï Британiï. Сьогоднi, цитуючи цi рядки, ми щиро дивуємося, як точно та з холодною безпристраснiстю хiрурга в них схоплено глибинну суть трагiчноï iсторiï украïнського народу. Його протягом багатьох столiть боротьби за власне нацiональне самовизначення та створення своєï держави не лише позбавляли цього права, йому ще й загрожувала повна втрата своєï нацiональноï iдентифiкацiï, вiн був приречений на забуття. Разом з тим цi слова надзвичайно актуальнi в наш час, адже пiсля проголошення 1991 року незалежностi Украïну з ïï самобутньою культурою, традицiями та ментальнiстю фактично заново i з подивом вiдкривають для себе вропа та усе свiтове спiвтовариство.
Що ж спонукало британського журналiста Ланселота Лоутона, громадянина чи не найбiльш вiддаленоï вiд Украïни краïни вропи, написати цi рядки, просякнутi таким розумiнням та щирим спiвчуттям до украïнцiв? Вiдповiдь на це питання нам доведеться шукати, зважаючи на основнi сторiнки iсторiï украïнсько-британських вiдносин у першiй третинi XX столiття.
На початку XX столiття украïнське питання взагалi не було в полi зору зовнiшньоï полiтики Великоï Британiï. Натомiсть ним цiкавилося обмежене коло вчених та громадських дiячiв.
Напередоднi та пiд час Першоï свiтовоï вiйни вiдомий англiйський вчений-славiст Роберт Сетон-Вотсон висунув концепцiю Новоï вропи, вона грунтувалася на пiдтримцi
Англо-украïнський комiтет оприлюднив заяву, яка привертала увагу британськоï суспiльноï думки до украïнськоï проблеми й окреслювала рiзнi аспекти украïнського питання, The Times (квiтень 1935 p.) незалежностi слов'янських нацiй, що повставали з-пiд уламкiв Австро-Угорськоï, Росiйськоï та Оттоманськоï iмперiй. Виходячи з власного бачення нового устрою вропи, Сетон-Вотсон був вiдвертим прихильником нацiонального самовизначення украïнцiв та створення самостiйноï Украïнськоï держави. Вiн добре знав i шанував украïнську культуру, називав украïнського генiя Тараса Шевченка рутенським Бернсом. Улiтку 1914 р. Сетон-Вотсон побував у Львовi, де зустрiвся з визначними громадськими дiячами М. Грушевським, I. Франком, А. Шептицьким, К. Левицьким, С. Бараном та iншими. У заснованому ним разом iз вiдомим чеським дiячем Т. Масариком часописi Нова вропа (1916) англiйський вчений науково обґрунтовував доцiльнiсть створення незалежних Украïни, Польщi, Литви та iнших держав у Центральнiй та Схiднiй вропi, що, на його думку, буде вiдповiдати довготривалим iнтересам вропи. У статтi Проблема Украïни, опублiкованiй у вереснi 1917 p., Сетон-Вотсон розглядав украïнське питання як одне з головних у Першiй свiтовiй вiйнi, бiльше того вважав його однiєю з головних причин початку вiйни. Вiн наголошував, що, всупереч спробам трактувати його як тогочасну модерну вигадку, це питання належить до застарiлих проблем вропи. Сетон- Вотсон засуджував бiльшовицький переворот у Росiï i наступнi агресивнi дiï росiйських бiльшовикiв щодо сусiднiх неросiйських народiв1.
Офiцiйний Лондон не поспiшав публiчно декларувати свою позицiю щодо украïнського питання. Проте повз увагу Великоï Британiï не пройшли подiï, якi розгорталися в Украïнi пiсля Лютневоï революцiï 1917 року в Росiï, що засвiдчували посилення украïнського нацiонального руху та його органiзований характер через дiяльнiсть Украïнськоï Центральноï Ради як украïнського парламенту й Генерального секретарiату як украïнського уряду. Ця увага посилилася пiсля проголошення Украïнськоï Народноï Республiки. Зокрема, вiдомо, що восени 1917 р. генеральний секретар мiжнародних справ УНР Олександр Шульгин провiв цiлу низку зустрiчей iз представниками краïн Антанти, на яких з'ясовувалося ïхнє ставлення до подiй в Украïнi й можливiсть пiдтримки Украïнськоï держави з ïхнього боку. У тому числi згадується про зустрiч Шульгина з уповноваженим англiйського генерального штабу майором Д. К. Л. Фiцвiльямсом та шефом французькоï вiйськовоï мiсiï в Росiï генералом Нiсселем. Доповiдаючи уряду про наслiдки цих переговорiв, О. Шульгин 18 листопада 1917 р. повiдомляв, що була досягнута домовленiсть про акредитацiю представникiв краïн Антанти при урядi УНР та розпочато переговори про надання УНР грошовоï позики, направлення iнструкторiв для украïнськоï армiï та вiйськовоï амунiцiï, допомогу у вiдновленнi залiзничного сполучення. Разом з тим, були висловленi занепокоєння, що Украïна може опинитися в орбiтi австрiйського впливу2.
Уже 21 листопада голова уряду УНР В. Винниченко поiнформував членiв Генерального секретарiату про те, що Англiя i Францiя прислали до Уряду УНР своïх представникiв3. Головою Британськоï вiйськовоï мiсiï в Києвi було призначено майора Фiцвiльямса. З грудня 1917 р. до Києва прибула представницька делегацiя держав Антанти, у складi якоï були високопоставленi вiйськовi генерал Бартер (Велика Британiя), генерал Лаєрнь (Францiя), генерал Ромеï (Iталiя), генерал Таканачi (Японiя), генерал Рiккель (Бельгiя), генерал Коанда (Румунiя), полковник Лентiєвич (Сербiя). ïхньою головною метою було вирiшення важливого для краïн Антанти питання збереження украïнського фронту проти Нiмеччини та ïï союзникiв. За деякими даними, украïнцям було запропоновано посилити армiю УНР сербськими та хорватськими частинами та чеськими легiонерами. З сiчня 1918 р. англiйського консула в Одесi Пiктона Багге (iнша редакцiя перекладу Бегж) призначили головним представником Великоï Британiï при урядi УНР, вiн подав до украïнського уря-
Номер найвпливIвошо&IUML; Британсько&IUML; газети THE TIMES (травень 1935 P.) зI статтею Ланселота Лоутона Укра&IUML;на та бIльшовизм
ду своï вiрчi грамоти. Представник Францiï при урядi УНР затвердив генерала Табуï1.
Представники Антанти в Києвi намагалися переконати украïнський уряд, що, маючи потужну армiю та контролюючи ситуацiю на своïй територiï, Украïна отримає реальний суверенiтет, який згодом буде втiлено в дипломатичне визнання. Украïнцям пообiцяли пiдтримку на майбутнiй мирнiй конференцiï. Водночас представники Антанти намагалися подати чiткi сигнали урядам своïх краïн, щоб тi швидше визначалися з офiцiйною позицiєю щодо УНР.
Зокрема, голова Британськоï вiйськовоï мiсiï в Києвi майор Дж. К. JI. Фiцвiльямс писав у звiтi вiд 17 грудня 1917 р. до Мiнiстерства закордонних справ Великоï Британiï: Майбутнє Украïни залежить цiлковито вiд швидкоï i рiшучоï дiï альянтiв уже тепер. Якщо ми не зробимо нiчого в цьому напрямку, Украïна впаде в руки нiмцiв i стане нi менше нi бiльше, як тiльки нiмецькою провiнцiєю5. У примiтках до звiту, доданих наступного дня, вiн наголошував: Вiдколи я написав вище сказане, бiльшовикам вислано коротке вiдмовлення на ïхнiй ультиматум, i Украïнi проголошено вiйну. Це особливо агресивне наставления бiльшовикiв вказує на нiмецький вплив i бажання Нiмеччини знищити раз i назавжди можливiсть створення якоï-небудь незалежноï сили на теренi Росiï. Необхiднiсть, отже, дати негайне пiдпертя Украïнi шляхом офiцiйного визнання постає щораз то бiльше й бiльше очевидним з кожним днем. Украïна не довiрятиме нам повнiстю так довго, як довго ми цього не зробимо. Марнується дорогоцiнний час, i незабаром може бути запiзно, тому що якесь протилежне потягнення з боку Нiмеччини може розладнати теперiшнiй порядок речей, доки вiн зможе стабiлiзуватися i стати тривким6.
Як засвiдчують новiтнi дослiдження проф. В. Косика, Велика Британiя та Францiя через подолання власних нерiшучостi та сумнiвiв усе ж спробували подати Украïнi руку та дати ïй iсторичний шанс. Вони наважилися погодитися на умови уряду УНР i визнали самостiйну Украïнську Народну Республiку (уряд Великоï Британiï 46 сiчня 1918 р. неодноразово iнформував своïх представникiв в Украïнi щодо рiшення про формальне визнання уряду УНР, а 16 сiчня британський представник в Украïнi Пiктон Багге вручив украïнському урядовi офiцiйну ноту щодо виконання ним обов'язкiв офiцiйного представника уряду Великоï Британiï в Украïнi). Але звiстка про це визнання надiйшла до Украïни вже запiзно7. (8) Пiд час мирних переговорiв у Брестi з краïнами ГIочвiрного союзу, iнiцiйованих бiльшовицькою Росiєю, Украïнська Центральна Рада та уряд перед реальними обставинами, в яких опинилася Украïна, ухвалили, що УНР має взяти в них участь як самостiйний чинник. Поставши перед фактом рiзкого загострення полiтичноï ситуацiï в Украïнi внаслiдок наступу вiйськ бiльшовицькоï Росiï, бiльшiсть членiв Центральноï Ради визнали доцiльним укласти мирний договiр у Брестi з краïнами Почвiрного союзу, що було викликано згодою Нiмеччини та ïï союзникiв офiцiйно визнати Украïнську Народну Республiку самостiйною державою i погодитися на ïï рiвноправну участь у переговорах. Протестуючи проти змiни ранiше визначених стратегiчних орiєнтирiв, уряд УНР на чолi з В. Винниченком (разом iз вiйськовим мiнiстром С. Петлюрою та мiнiстром мiжнародних справ О. Шульгиним) подав у вiдставку. Проте це не врятувало ситуацiю. Рiшення про пiдписання договору стало остаточним. У вiдповiдь дипломатичнi акти визнання УНР були негайно вiдкликанi та дезавуйованi урядами Великоï Британiï та Францiï. Таким чином, пiдписаний представниками УНР 27 сiчня (9 лютого за новим стилем) 1918 р. Брестський мирний договiр кардинально змiнив зовнiшньополiтичний вектор розвитку Украïни й на довгий час позбавив ïï реальноï пiдтримки таких потужних геополiтич- них домiнант, як Велика Британiя, Францiя та США. Втративши Украïну, свою увагу та пiдтримку вони негайно спрямували на Польщу та Чехословаччину. Саме позицiя Англiï та Францiï згодом стала вирiшальною пiд час Паризькоï мирноï конференцiï 1919 p., коли вирiшувалася повоєнна доля вропи та стверджувалися новi кордони європейських держав, у тому числi й новопосталих. На жаль, вони не лише не надали пiдтримки УНР у ïï державотворчих прагненнях, але й фактично протидiяли ïм.
Поразку Украïнськоï революцiï 19171921 pp. зумовив той факт, що Украïна на довгi десять рокiв фактично випала з поля зору державних чинникiв Великоï Британiï. Однак наприкiнцi 20-х на початку 30-х рокiв XX ст. урядовi кола та громадськiсть Великоï Британiï знову поставили перед фактом iснування в вропi украïнського питання.
З одного боку, це було викликано посиленням органiзованого украïнського нацiонального руху на територiях Чехословаччини, Румунiï та, особливо, Польщi, де внаслiдок польськоï акцiï пацифiкацiï украïнського населення на Волинi та у Схiднiй Галичинi посилилося польсько-украïнське протистояння. Широкий резонанс у свiтi викликали також подiï на пiдрадянськiй Украïнi, пов'язанi з проведенням примусовоï колективiзацiï та масовими репресiями серед селян та украïнськоï iнтелiгенцiï, а також жахливi результати органiзованого радянською владою Голодомору 1932 1933 pp., жертвами якого в Украïнi стали мiльйони людей.
З iншого боку, очевидною стала нежиттєздатнiсть Вер- сальськоï системи мирних договорiв та мiжнародноï системи регулювання вiдносин мiж державами. Прихiд до влади в Нiмеччинi нацiонал- соцiалiстiв на чолi з А. Гiтлером, курс Нiмеччини на перегляд наслiдкiв Першоï свiтовоï вiйни та розробка рiзних нiмецьких геополiтичних концепцiй, в яких фiгурували украïнськi землi, об'єктивно змушували Велику Британiю повернутися до украïнськоï теми. Мiжнародний скандал викликала вимога мiнiстра продовольства й сiльського господарства Нiмеччини А. Гугенберга передати родючу територiю Украïни Нiмеччинi, проголошена ним в Лондонi в червнi 1933 р. на мiжнароднiй економiчнiй конференцiï. Водночас А. Розенберг поставив питання про обмiн iз Польщею польського коридору на землi пiдрадянськоï Украïни, якi пропонували Польщi. Нiмецько-польський
пакт вiд 26 сiчня 1934 p. посилив загальну напругу навколо етнiчних украïнських територiй, додавши iнтриги до так званого пакту чотирьох, пiдписаного 19 липня 1933 р. в Римi урядами Великоï Британiï, Францiï, Iталiï та Нiмеччини. За свiдченнями iталiйських джерел iз Варшави, що подавали iнформацiю для А. Розенберга, керiвники Польщi висловлювали готовнiсть об'єднати окраïннi народи вiд Фiнляндiï до Туреччини. Ще ранiше 1931 року Велика Британiя провела власнi таємнi переговори з Польщею8.
Але украïнцi не бажали знову стати розмiнною монетою у великiй європейськiй полiтичнiй грi. Вони хотiли, щоб вропа нарештi почула ïхнiй голос. У тому числi надiï покладалися на змiну ставлення Великоï Британiï до украïнського питання.
У 1931 р. вiдомий украïнський громадський дiяч та меценат, вихiдець iз Буковини й американський громадянин Якiв Макогон органiзував на власнi кошти Украïнське бюро в Лондонi (The Ukrainian Bureau). Бюро розташовувалось на Грове- нор Сквер. Його головним завданням було поширення на те- ренi Великоï Британiï iнформацiï про Украïну. Украïнське бюро видавало перiодичний бюлетень (The Bulletin), який розсилався до 250 перiодичних часописiв Великоï Британiï. Керував його роботою Володимир Кисiлевський син вiдомоï в Галичинi украïнськоï дiячки, сенаторки польського сейму Олени Кисiлевськоï. Украïнське бюро в Лондонi проiснувало до 1939 року9.
1933 р. керiвник заснованоï 1929 року Органiзацiï украïнських нацiоналiстiв полковник вген Коновалець направив до Лондону представника ОУН вгена Ляховича. Мiсiя Ляхо- вича полягала в налагодженнi контактiв iз британськими урядовими колами та роз'ясненнi позицiй ОУН щодо ситуацiï навколо Украïни та в Схiднiй вропi в цiлому. В iнструкцiях, якi йому давав Коновалець, особливий акцент робився на тому, щоб переламати поширенi серед британських урядовцiв
погляди, буцiмто полiтика ОУН є пронiмецькою. Це наносить шкоди нашiй справi, зазначав Коновалець, i було б дуже корисним, якщо б ця справа була вияснена в Лондонi, а саме: маючи на увазi нашу далеку майбутнiсть, ми волiли б кооперувати з Брiтанiєю у вирiшуваннi справ на Сходi вропи, нiж з ким-небудь iншим…10 Якось вiн наголосив у листi до Ляховича: …Наша полiтика в даний момент повинна: 1) За всяку цiну старатися включити украïнську проблему в сферу, так сказати б, заiнтерисування великобританськоï полiтики. Пiд теперiшнiй момент тiльки в Англiï можемо мати базу для дальшого ведення нашоï соборницькоï полiтики11.
. Ляхович згадував, що, коли вiн приïхав до Лондона, офiцiйна
британська влада його спочатку зустрiла дуже прохолодно. Проте його
прийняв у Мiнiстерствi закордонних справ Великоï Британiï
голова Пiвнiчного департаменту Кольер Лоренс (Collier Laurence),
досвiдчений кадровий дипломат, один iз 13 провiдних радникiв
британського зовнiшньополiтичного вiдомства. Розмова була напруженою,
але все ж було досягнуто обопiльноï домовленостi, що Ляхович
матиме можливiсть регулярно подавати до Пiвнiчного департаменту
британського МЗС меморандуми, якi б вiддзеркалювали позицiю ОУН з
актуальних полiтичних питань стосовно Украïни12. Крiм
того, вiн розгорнув активну iнформацiйну дiяльнiсть, виступаючи iз
статтями в британськiй пресi та поширюючи серед британських
журналiстiв матерiали про Украïну.
У червнi 1935 р. . Ляхович передав до британського МЗС розлогий лист . Коновальця, в якому викладалися концептуальнi оцiнки полiтичноï ситуацiï в вропi та його позицiя щодо украïнського питання в контекстi угод, пiдписаних провiдними європейськими державами. У листi Коновалець наголосив, що полiтичнi процеси в вропi розгортаються проти бажань украïнського народу. Особливо рiзко вiн засуджував нiмецько- польський та радянсько-французький договори. Маю тут на думцi, писав Коновалець, i договори та угоди, заключенi мiж деякими європейськими потугами, якi заторкують мiж собою теж долю територiй, за- мешкалих головно украïнцями, i якi порушують природне право украïнського народу до вирiшування своïх прав ним самим. З цього виростає нова небезпека бути втягненим у конфлiкти мiж рiзними державами в ролi пасивного чинника, який всi використовуватимуть для своïх власних цiлей зi шкодою для нього самого… Замiсть втiшатися привiлеєм свобiдного життя в самостiйнiй державi, украïнський народ є нинi подiлений мiж чотирма сусiдуючими з ним державами. В цьому криється небезпека, що украïнцi, якими командуватимуть чужi в рядах армiй цих держав, можуть бути приневоленi виступати проти себе зi зброєю в руках. Ми, Органiзацiя Украïнських Нацiоналiстiв, боремося за повну самостiйнiсть Украïни. Тому ми нинi ставимо активний спротив усiм окупантам украïнських земель… Ми виходимо з засади, що нашi змагання до здобуття повноï самостiйностi не стоять в жаднiй суперечностi до полiтичних, економiчних та стратегiчних iнтересiв Великобританiï. Беручи це пiд увагу, ми плекаємо також надiю, що в наших змаганнях до са- мостiйности ми одержимо пiдпертя Великобрiтанiï, бо ми переконанi, що тiльки сильна й самостiйна Украïна може вплинути на стабiлiзацiю теперiшньоï непевноï ситуацiï та на привернення рiвноваги сил у Схiднiй вропi… Ми надiємося, що в майбутньому вдасться встановити таке спiввiдношення мiж iнтересами Великобрiтанiï й Украïни, яке буде корисним для обох краïн13.
Збереглися свiдчення, що переклад листа потрапив до керiвника Пiвнiчного департаменту МЗС Великоï Британiï Ко- льера Лоренса, який зробив на його полi таку замiтку: Лист Цей, здається, є манiфестом партiï Коновальця (ОУН), в якому вiн висловлює ïï ставлення до недавнiх потягнень нiмецькоï i радянськоï полiтики. Його головна теза висловлена в iдеï, що нiмецько-польське визволення Украïни вiд бiльшовикiв стоïть в суперечностi до справжнiх iнтересiв украïнського народу i тому мусить бути вiдкинуто. Якщо б я був украïнцем, я висловився б так само11.
. Ляхович 1935 року готував приïзд провiдника ОУН полковника .
Коновальця до Великоï Британiï i отримав вiд представникiв
впливових громадських та вiйськових кiл запрошення для нього. Про це
Коновальця повiдомили, i вiн прийняв запрошення. Однак згодом без
пояснень скасував свою поïздку до Лондона. Невдовзi британську
столицю покинув i сам . Ляхович як представник ОУН.
Увагу офiцiйного Лондона до украïнського питання iлюструє намагання британського МЗС зiбрати якомога бiльше iнформацiï про загальну ситуацiю на територiях, населених украïнцями, у складi рiзних держав, настроï украïнськоï громадськостi та про дiяльнiсть украïнських полiтичних органiзацiй. Така iнформацiя надходила вiд посла Великоï Британiï в Москвi лорда Вiсконта Чiлстона, посла Великоï Британiï у Варшавi Генрi Кеннарда, британського посольства в Бухарестi, британськоï вiйськовоï розвiдки МI-5 та з iнших джерел. Ця iнформацiя була досить контроверсiйною, в нiй були як позитивнi, так i негативцi оцiнки украïнського руху. Але домiнуючими в них все ж були скептичнi характеристики15. Очевидно, саме це значною мiрою визначало настороже- но-обережне ставлення англiйського уряду до контактiв з украïнськими посланцями та вiдсутнiсть публiчних виявiв його позицiï щодо майбутнього Украïни.
Однак зусилля украïнцiв не були марними. Серед широкоï британськоï громадськостi почали з'являтися паростки симпатiï до украïнського народу та окреслилося коло тих, хто вважав, що його тогочасне становище є дуже несправедливим. У тому числi цiлий ряд провiдних британських аналiтикiв висловилися на пiдтримку державницьких прагнень украïнцiв та почали обстоювати концепцiю появи на сходi вропи дружньоï до Великоï Британiï самостiйноï й демократичноï Украïнськоï держави, яка могла б стати стабiлiзуючим фактором у цiй частинi європейського континенту.
Важливою особою, яка мала значний вплив на формування проукраïнськоï громадськоï думки в британському суспiльствi, став вiдомий журналiст-мiжнародник Ланселот Лоутон (Lancelot Lawton). На початку 30-х рокiв XX ст. його увагу привернула напружена полiтична ситуацiя, що окреслилася на Сходi вропи. На думку Л. Лоутона, головною причиною iснуючих глобальних мiждержавних суперечностей стало украïнське питання. У квiтнi 1934 року на сторiнках часопису Двотижневий огляд (The Fortnightly Review) вiн опублiкував велику статтю пiд назвою Пригноблена Украïна (The oppressed Ukraine), в якiй констатував: Вражає…, що аж донедавна мало хто в Англiï взагалi чув про Украïну. Аналiзуючи ситуацiю навколо Украïни та нiмецько-поль- ський договiр 1933 року, Лоутон наголосив, що проникнення Нiмеччини i Польщi на Украïну зашкодить економiчним i стратегiчним iнтересам Великоï Британiï. На його думку, для британськоï полiтики на Сходi необхiдно було ввести Украïну в систему Захiдноï вропи. Незалежна i автономна Украïна, писав вiн, необхiдна для європейського економiчного прогресу i свiтового миру. Демократична Украïна, за Л. Лоутоном, могла б належати до групи держав, з якими Велика Британiя встановлює дружнi зв'язки16.
Послiдовно висвiтлюючи схiдноєвропейську проблематику в цiлому та проблеми Украïни зокрема, Ланселот Лоутон заснував i очолив як головний редактор щоквартальне видання Сучасна Росiя та ïï вiдносини з ïï сусiдами (Contemporary Russia and her relations with her neighbors), яке пiзнiше почали називати Схiд вропи та сучасна Росiя (East Europe and Contemporary Russia). Фактично в кожному випуску Щоквартальника публiкувалися матерiали про Украïну, в тому числi регулярно друкувалися i украïнськi автори. Зокрема, це були статтi Романа Смаль-Стоцького про нацiональнi рухи в СРСР, Степана Давидовича про Карпатську Украïну, матерiали про украïнський нацiоналiзм17.
На початку сiчня 1935 року сталася подiя, яка засвiдчила суттєвi змiни в ставленнi британськоï громадськостi до Укра- ни одразу чотирнадцять членiв британського парламенту та шiсть вiдомих громадських дiячiв звернулися до Лiги Нацiй з петицiєю, в якiй висловлювався протест проти утискiв i гонiнь украïнського населення на територiï Польщi18.
У останнi днi лютого 1935 року украïнське питання було пiднесено на якiсно новий рiвень у британському суспiльствi. За iнiцiативою британськоï громадськостi в Лондонi з'явився Англо-украïнський комiтет, до складу якого ввiйшли члени парламенту, громадськi дiячi, вiдомi вченi та журналiсти Великоï Британiï19. (40) Комiтет оприлюднив заяву, якою приверталася увага британськоï суспiльноï думки до украïнськоï проблеми й окреслювалося активне зацiкавлення рiзними аспектами украïнського питання. У заявi, зокрема, наголошувалося на таких тезах:
— становище украïнцiв у Схiднiй Галичинi заслуговує на якпильнiшу увагу англiйськоï громадськостi;
— етнографiчно украïнський народ займає суцiльну територiю, за своïми розмiрами бiльшу за територiю Францiï чи Великоï Британiï, яка роздiлена мiж СРСР, Польщею, Чехо- словаччиною та Румунiєю;
— справедливiсть стосовно украïнцiв досi не встановлено, i подальше iгнорування цього складного питання може, зрештою, вплинути на долю всiєï вропи;
— новостворений Англо-украïнський комiтет буде постiйно стежити за ситуацiєю навколо Украïни i вдаватись до будь-яких дiй, коли в тому виникатиме необхiднiсть20. (41)
Серед iнших учасникiв зборiв заяву Англо-украïнського комiтету пiдписали: члени палати громад британського парламенту, член таємноï ради Джон Гiлс, Джефрi ле М. Мандер
та полковник Дж. С. Веджвуд; член таємноï ради лорд Дiкiн- сон, член таємноï ради лорд Ноель-Бакстон, колишнiй член британського парламенту пiдполковник Сесiль Л'Естранж Малон, журналiст Ланселот Лоутон; вiдомi науковцi, члени Британськоï академiï професор Роберт Сетон-Вотсон та доктор Г. П. Гуч. Почесними секретарями комiтету були затвердженi пiдполковник Сесiль Малон та Ф. Еш Лiнкольн21.
В умовах, коли територiя Украïни була подiлена мiж Радянським Союзом та низкою європейських держав, а питання самостiйностi Украïни й самовизначення украïнського народу взагалi не розглядалося урядом Великоï Британiï та урядами iнших провiдних європейських краïн як актуальна полiтична тема, ця iнiцiатива була не лише доволi несподiваною, з позицiй сучасного погляду на ту ситуацiю вона була неймовiрною. Адже в складi Англо- украïнського комiтету не було жодного украïнця! При цьому комiтет ставив собi за мету розглянути мiсце й роль Украïни в європейськiй полiтицi та ствердження права украïнцiв як нацiï на власну державнiсть.
Впливова лондонська газета Тайме вiд 1 березня 1935 р. у статтi Англо- украïнський комiтет так вiдгукнулася на цю подiю: В Лондонi створено Англо-украïнський комiтет для захисту iнтересiв украïнського народу, який, як це наголошується в заявi, зробленiй учора ввечерi, займає бiльш-менш суцiльну територiю, бiльшу нiж Францiя та Велика Британiя й нинi подiлену мiж СРСР, Польщею, Чехо- словаччиною та Румунiєю. Надто мало було спроб, говориться в заявi, утвердити справедливiсть стосовно украïнцiв, i подальше нехтування цього складного питання може зрештою вплинути на долю всiєï вропи22.
Про дiяльнiсть Англо-украïнського комiтету вiдомо дуже мало. З тих скупих джерел, якi доступнi нам сьогоднi, можна з ясувати, що члени комiтету мали активнi контакти з украïнськими представниками в Лондонi, направляли до британських урядових представникiв своï висновки та рекомендацiï, органiзовували висвiтлення украïнського питання в британськiй пресi. Зокрема, один iз почесних секретарiв комiтету пiдполковник Сесiль Малон у своïй записцi Велика Британiя i Украïна наполегливо рекомендував британському урядовi пiдтримати украïнський самостiйницький рух та прагнення украïнцiв до незалежностi. У нiй, зокрема, йшлося: Розвиток украïнського самостiйницького руху створює необхiднiсть розглянути його з точки зору бачення британських iнтересiв… Велика Британiя повинна рахуватися з фактом, що украïнський рух таки iснує i що нинi вiн, мабуть, сильнiший, нiж коли-небудь перед тим. Це зумовлено частково ударами та стражданнями, що ïх зазнали численнi областi Украïни, а частково радянською полiтикою… Виглядає, що британська полiтика повинна прагнути до пiдтримання тiсного зв'язку та приязних стосункiв з украïнським рухом, виявляючи в цей спосiб iсторичну роль Британiï як оборонця поневолених народiв. Ïï завданням є подбати, щоб зростаючий украïнський рух не став виключним знаряддям чужих ворожих нам iнтересiв, а був дружньою силою, готовою щиро спiвпрацювати з Британською спiлкою народiв23.
29 травня 1935 р. в залi засiдань Палати громад парламенту Великоï Британiï пiд головуванням авторитетного члена парламенту Джона Хiлса за iнiцiативою Англо-украïнського комiтету вiдбулися публiчнi слухання, присвяченi ситуацiï навколо Украïни. З доповiддю, яка мала промовисту назву Украïнське питання i згодом була опублiкована вiд iменi комiтету, виступив один iз його засновникiв та найбiльш активних членiв британський журналiст Ланселот Лоутон24.
Чимало оцiнок та висновкiв Лоутона, проголошених у доповiдi, дотепер є надзвичайно несподiваними з огляду на те, що вони були сформульованi дiячем, котрий за своïм походженням нiяк не був пов'язаний з Украïною та украïнською нацiєю настiльки виразно вони поданi з проукраïнських позицiй. Парадоксально, але для стороннього погляду Ланселота Лоутона абсолютно зрозумiлими були такi складнi та дражливi питання, якi не лише тодi, а й зараз нерiдко стають предметом полiтичних спекуляцiй питання власноï нацiональноï iдентичностi украïнського народу та його глибоких iсторичних коренiв, своєрiдноï ментальностi, традицiй i культури, поворотних моментiв iсторiï:
Етнiчна Украïна в 34 рази перевищує площею Велику Британiю й займає суцiльну територiю вiд Карпат до Кавказу.
Украïнська проблема це не проблема щойно народженоï дрiбноï меншини з ïï дитячими хворобами. Ïï коренi сягають античних часiв.
Украïнцi справедливо посилаються на Киïвську Русь як на колиску своєï нацiï. Фактично ця територiя почала звично називатись Украïною з XII ст.. Украïна була останньою, пограничною державою, аванпостом вропи на кордонi з Азiєю.
Тодi так само, як i тепер, приваблива Украïна була з усiх бокiв оточена й завойована. У ходi цiєï боротьби виникло козацтво. Це були войовничi, фантастично смiливi люди… На укрiплених островах нижче днiпровських порогiв вони заснували демократичну вiйськову республiку один з перших прикладiв нацiонального самовизначення.
Пiсля революцiï украïнцi проголосили свою незалежнiсть, …i чинили вiдчайдушний опiр i бiлим, i червоним, та врештi були упокоренi бiльшовицькою Московiєю.
Украïнська нацiя це реальнiсть, яка має пiд собою принаймнi тисячу лiт автентичноï iсторiï. Жоден народ не боровся так тяжко, як украïнцi, щоб утвердити свою незалежнiсть; украïнська земля наскрiзь просякнута кров'ю. Через ïï багатства, чудовий клiмат i унiкальне розташування на великому перехрестi свiтових шляхiв Украïна постiйно виявлялася жертвою загарбникiв i гнобителiв, ïï постiйно членували i дiлили.
У доповiдi JI. Лоутона звертається увага на несправедливий щодо украïнцiв характер Версальськоï системи мирних договорiв, якi закрiпили розчленування Украïни пiсля Першоï свiтовоï вiйни. Вiдкрито говориться про польсько-украïнське протистояння в Схiднiй Галичинi в 20-х30-х pp. XX ст. та полiтику полонiзацiï украïнського населення, яку тодi проводила польська влада. Говорячи про масовi репресiï бiльшовицькоï диктатури проти украïнського нацiонального руху на територiï СРСР, Л. Лоутон стверджує, що страшний голод, який спустошив Украïну в 19321933 роках, був спланованим, був складовою частиною цих репресiй.
Британський журналiст робить висновок: Було б лицемiрством заперечувати, що незалежнiсть Украïни так само важлива для нашоï держави, як i для спокою в усьому свiтi. Проблема надто довго iгнорувалася просто тому, що розглядати ïï, а тим бiльш намагатися вирiшити справа дуже клопiтна. Але ця проблема, що має глибокi й заплутанi iсторичнi коренi, сьогоднi набула безпрецедентноï гостроти… То який сенс зображувати мир, коли миру немає? Його й не буде доти, доки украïнська проблема не знайде належного вирiшення.
Наприкiнцi 30-х рокiв XX ст. грозовi хмари над вропою досягли критичноï межi. Протягом 1938 р. нацистська Нiмеччина приєднує до себе Австрiю i домагається згоди провiдних європейських держав на приєднання пiвнiчноï частини Чехословаччини. Пiвденнi райони Чехословаччини були переданi Угорщинi. В серединi березня 1939 р. всю територiю Чехiï та Моравiï, а також Карпатськоï Украïни окупували нiмецькi та угорськi вiйська. Як держава Чехословаччина перестала iснувати. Для багатьох полiтикiв та аналiтикiв стало очевидним, що в вропi наближається новий великий перерозподiл сфер впливу та нова вiйна.
На тлi цих драматичних подiй Ланселот Лоутон намагається знову привернути увагу громадськостi та офiцiйних чинникiв Великоï Британiï до украïнського питання. 1 лютого 1939 р. вiн виступає з великою доповiддю на засiданнi членiв Близько- та Середньосхiдного товариства, яке вiдбулося в Лондонi пiд головуванням члена конгресу Трейсi Фi- лiпса. Текст доповiдi iз промовистою назвою Украïна: найбiльша проблема вропи опублiкували на сторiнках журналу Схiд вропи та сучасна Росiя (East Europe and Contemporary Russia)25.
За своєю структурою та змiстом ця доповiдь близька до виступу Ланселота Лоутона на засiданнi Англо-украïнсько- го комiтету в 1935 р. Разом з тим вона мiстить детальнiшi iсторичнi екскурси в минуле украïнського народу, демонструючи знання автора широкого кола наукових праць та джерел з iсторiï Украïни. Розвиваючи свою тезу про iснування украïнськоï державностi в минулому, Л. Лоутон видiляє три основнi iсторичнi перiоди, коли, на його думку, на територiï Украïни iснували тi чи iншi форми Украïнськоï держави: добу Киïвськоï Русi; козацьку добу; перiод Першоï свiтовоï вiйни та першi повоєннi роки. Характеризуючи ïх, Лоутон зазначав:
Можливо довести, що впродовж трьох окремих перiодiв Украïнська держава iснувала. Перший з них вiд дев'ятого до тринадцятого столiття. Упродовж цих понад триста рокiв на територiï, вiдомiй сьогоднi як Украïна, iснувала потужна й культурна держава, одна з передових в вропi. Держава, вiдома пiд назвою Русь, була Украïною, а ïï столицею був Киïв.
Другим перiодом украïнськоï незалежностi був козацький перiод… Козаки, якi пiд назвою бродникiв iснували в стародавнiй Украïнi, зiйшлися й заснували свою славну державу на островi (нижче порогiв) на Днiпрi… Козацька держа- ва була реальним продовженням, в оригiнальнiй формi, незалежноï украïнськоï держави.
1914 року зла доля… знайшла Росiю. Це була європейська вiйна, внаслiдок якоï Украïна в 1918 роцi стала незалежною державою.
Широку ерудованiсть та здатнiсть бачити глибинну суть процесiв Ланселот Лоутон демонструє при розглядi становища украïнцiв у складi рiзних держав. Особливу увагу при цьому вiн придiляє СРСР, акцентуючи на протистояннi росiйського централiзму, що спирався на бiльшовицьку iдеологiю, та виявiв стихiйного, глибоко закорiненого в украïнському суспiльствi нацiоналiзму, який, на думку Л. Лоутона, пронизував украïнську iнтелiгенцiю та украïнське селянство. Особливо цiкавими є спостереження Лоутона щодо ролi украïнського селянства як головного носiя украïнського нацiонального духу та державницьких традицiй. У жоднiй частинi Радянського Союзу, зазначає вiн, спротив колективiзацiï не був такий упертий i сильний, як в Украïнi. …Усiма засобами, що лишалися в ïхньому розпорядженнi, вони (селяни. С. К.) боролися за свiй украïнський стиль життя, i в результатi п'ять мiльйонiв селян загинули вiд голоду i з iнших причин… Украïна селянський народ… Сьогоднi селяни всiх краïн домагаються пiдвищення свого статусу й поваги. Тож цiлком природно, що украïнське питання знову виходить на перший план в цей момент i що селянський народ Украïни має зiбрати врожай енергiйних молодих провiдникiв. Коли ранiше я зупинився на вiйськових якостях ïхнiх предкiв, це було тому, що я хотiв показати, що украïнцi мають великi традицiï боротьби.
Характеризуючи наростання польсько-украïнських конфлiктiв в умовах Польськоï держави, Л. Лоутон робить надзвичайно точний та об'єктивний висновок щодо ïхнiх глибинних причин: Немає сумнiву в тому, що двi гордi та впертi волi зiштовхнулися, i в результатi iснує таке гостре напруження, що тепер неможливо досягти згоди в будь-чому. Украïнцi налаштованi здобути свободу. Поляки не поспiшають дати ïï ïм. Критично Л. Лоутон оцiнював становище украïнцiв у Румунiï та Чехословаччинi, де, на його думку, вони також зазнавали утискiв та дискримiнацiï.
Аналiзуючи можливi найближчi устремлiння нацистськоï Нiмеччини, Ланселот Лоутон зробив передбачення, що однiєю з головних цiлей наступноï нiмецькоï експансiï буде Украïна з ïï унiкальними ресурсами та географiчним положенням.
Пiдбиваючи пiдсумки, Л. Лоутон закликав офiцiйний Лондон пiдтримати Украïну та украïнцiв у ïхнiх прагненнях до свободи й висловив переконання, що такi кроки вiдкриють новий шлях для розв'язання багатьох європейських проблем, схожих на украïнськi. Майбутнє вропи Ланселот Лоутон бачив у рiвноправному та демократичному спiвiснуваннi новопосталих, малих i традицiйних великих європейських держав.
Якою повинна бути позицiя Великобританiï? Наша позицiя, я гадаю, писав Л. Лоутон, повинна бути та, що i в украïнцiв. Ми повиннi стояти на боцi Украïни i кожноï держави, яка готова допомогти ïй на прийнятних для неï умовах. Iншими словами, ми повиннi намагатися привести до такоï розв'язки, яку вона собi бажає. Дiяти так, я переконаний, буде в наших iнтересах так само добре, як i в ïï.
Великi змiни наближаються у Схiднiй вропi, i проблеми, схожi на украïнськi, будуть повторюватися. Якщо тi проблеми будуть вирiшенi в новому дусi й новим шляхом, тодi мають бути знайденi якiсь засоби, щоб якiсь молодi й маленькi нацiï могли жити в незалежному буттi плiч-о- плiч з бiльш давнiми та могутнiми нацiями.
Дивним чином в цих словах британського журналiста, виголошених ним напередоднi Другоï свiтовоï вiйни, коли навколишнiй свiт був далеким вiд справедливостi та альтруïзму, були сфокусованi головнi принципи творення майбутньоï об'єднаноï вропи, втiленi в життя європейськими нацiями.
Iсторiя украïнсько-британських вiдносин у першiй третинi XX столiття вiдбиває драматичнi сторiнки украïнськоï iсторiï, пов'язанi з боротьбою украïнського народу за незалежнiсть та власну державнiсть. Вона сповнена суперечностей, взаємних розчарувань та романтичних спалахiв надiï. Створення та дiяльнiсть в серединi 30-х рокiв XX столiття у Великiй Британiï Англо-украïнського комiтету, подвижницька робота британського журналiста Ланселота Лоутона, спрямована на пiдтримку державницьких устремлiнь украïнського народу, є важливими фактами з iсторiï англо-украïнських взаємин. Вони засвiдчують iснування сталоï традицiï взаємноï симпатiï та прагнення до дружнiх i щирих вiдносин мiж двома народами, носiями якоï, в першу чергу, були широкi кола громадськостi.
Сергiй КОТ 19 серпня 2011 р.
Симоненко Р.Г. Прихiд Гiтлера до влади i наростання загрози нiмецькоï агресiï проти Украïни // Iсторiя Украïни, маловiдомi iмена, подiï, факти (збiрник наукових праць). Вип. 29. К., 2005. С.83-84, 89; Косик Володимир. Украïна i Нiмеччина у Другiй свiтовiй вiйнi. Париж Нью-Йорк Львiв, 1993. С. 42.
9 Зеленко Костянтин. Великобританiя i Украïна // вген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974. С. 897; Ляхович вген. Дiяльнiсть ОУН у Лондонi в 1933-1935 роках // Там само, с. 910; Енциклопедiя украïнознавства. Т. 9. Париж Нью-Йорк, 1980. -С. 3405.
10 Ляхович вген. Вказ. праця, с. 915. » Там само, с. 924.
12 Там само, с. 913. ‘[1] Там само, с. 916917.
14 Цит. за: Зеленко Костянтин. Назв, праця, с.900.
,5 Зеленко Костянтин. Назв, праця, с. 895-899; Ляхович вген. Назв, праця, с. 917 921.
16 Косик Володимир. Украïна i Нiмеччина у Другiй свiтовiй вiйнi. Париж Нью- Йорк Львiв, 1993. С. 42; Зеленко Костянтин. Назв, праця, с. 884.
17 National Movements in the Soviet Union // Contemporary Russia and her relations with her neighbors. London, Autumn 1936; Stephen Davidovich. Carpato-Ukraine // East Europe and Contemporary Russia London, Winter 1939; Ukrainian Nationalism // East Europe and Contemporary Russia London, Winter 1939.
,8 Косик Володимир. Украïна i Нiмеччина, с. 42-43.
19 Aiglo-Ukrainian Committee//The Times. — 1935 1 March.
20 Address, given by Mr. Lancelot Lawton in a Committee Room of the House of Commons on May 29th, 1935. — London, 1935. — P. 3.
2‘ Там само.
22 Aiglo-Ukrainian Committee // The Times. — 1935 — 1 March. ‘ Цит. за: Ляхович вген. Назв, праця, с. 917918.
24 Address, given by Mr. Lancelot Lawton in a Committee Room of the House of Commons on May 29th, 1935. — London, 1935.
?5 Lancelot Lawton. Ukraina: Europe's Greatest Problem // East Europe and Contemporary Russia — London, Spring 1939. — p.28 — 60.
]*>left size=]*>1 width=]*>33% /> [1]Там само, с. 469

НЕПОХОВАНА КРА&IUML;НА ТА &IUML;&IUML; ВIДКРИВАЧ. Ланселот Лоутон: британський журналIст, закоханий в Укра&IUML;ну orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15927


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация